Кольцевидная эритема кожи: причины развития, диагностика и лечение

Основные причины развития

Кольцевидная эритема всегда является признаком каких-либо неполадок в организме. Вызвать изменение состояния кожного покрова могут:

• заражение боррелиозом после укуса клеща,
• ревматические заболевания, также сопровождающиеся поражением суставной ткани,
• туберкулез и другие инфекционные заболевания,
• рост злокачественной опухоли,
• интоксикация,
• аллергическая реакция на лекарства или другие раздражители,
• изменения гормонального фона из-за эндокринных заболеваний или при беременности.

Иногда врачи не могут объяснить, что именно вызвало появление красных колец на коже.

Симптомы

Возникшие в любом возрасте, эти поражения выглядят как выпуклые розово-красные кольца или о. Их размер варьируется от 0,5 до 8 см (0,20–3,15 дюйма). Поражения иногда увеличиваются в размерах и со временем распространяются и могут быть не полными, а неправильной формы. Распространение обычно происходит на бедрах и ногах, но может также появляться на верхних конечностях, областях, не подверженных солнечному свету, туловище или лице. В настоящее время не известно, что EAC заразна, но, поскольку во многих случаях неправильно диагностируется EAC, трудно быть уверенным в этом.

Методы диагностики и лечения

Первичной диагностикой кольцевидной эритемы кожи занимаются дерматологи. Врач проведет осмотр пораженных участков кожного покрова и соберет анамнез, после чего разработает программу обследования. Она может включать:

• взятие соскобов или мазков с поверхности колец с последующим лабораторным исследованием — позволяет исключить грибковые поражения,
• анализы крови — помогут выявить скрытые воспалительные процессы,
• оценку гормонального фона — при подозрении на эндокринные заболевания,
• тесты на аллергию на медикаменты, бытовую химию, продукты питания — панель аллергенов выбирают с учетом анамнеза и жалоб пациента,
• исследования, позволяющие исключить заражение паразитами.

По результатам первичной диагностики дерматолог может разработать программу терапии или направить пациента к другому узкопрофильному специалисту. Метод лечения зависит от причины развития патологии:

• при бактериальной инфекции назначают антибиотики и противовоспалительные средства,
• аллергия требует приема антигистаминных и отказа от контактов с аллергеном.

Всем пациентам врач может дополнительно назначить местные средства, которые помогут снять отек и избавиться от высыпаний, забыть о боли и зуде, ускорить восстановление эпидермиса.

Все статьи

5% скидка Распечатайте купон с нашего сайта

Задайте свой вопрос на сайте Получите профессиональную консультацию!

Как записаться к врачу-аллергологу

Записаться к специалисту АО «Медицина» (клиника академика Ройтберга) вы можете на сайте через специальную форму обратной связи. Также можно позвонить по телефону +7. Мы находимся в ЦАО, по адресу: 2-й Тверской-Ямской переулок 10. Вблизи располагается ст.м. Маяковская, ст.м. Белорусская, ст.м. Новослободская, ст.м Тверская, ст.м Чеховская.

Врач-аллерголог осуществит визуальный осмотр, учтет выраженные симптомы и проведет ряд исследовательских мероприятий. На основе полученных данных будет поставлен диагноз и назначено лечение. После окончания терапии будет проведено повторное исследование.

Архів

Скорочений виклад

Sylvia Hsu, Elaine H. Le, Mohamad R. Khoshevis Am Fam Physician 2001;64:289-96

Кільцеподібні ураження шкіри трапляються дуже часто і відразу впадають у вічі, проте іноді можуть становити труднощі для діагностики. Вони мають вигляд кільцеподібних або овальних макул або плям з еритематозною периферичною частиною та просвітленням у центрі. Найчастіша їх етіологія в дорослого населення — дерматофітоз, який можна успішно діагностувати без біопсії. Проте інші захворювання можуть проявлятися майже так само (табл. 1). Лікар мусить виключити інші захворювання, особливо якщо попереднє лікування дерматофітозу було безуспішним.

Таблиця 1. Порівняння захворювань, які проявляються кільцеподібними ураженнями шкіри

Примітки. УФА — ультрафіолетове світло типу А (довжина хвилі 320–400 нм), УФВ — ультрафіолетове світло типу В (довжина хвилі 290–320 нм).

ДЕРМАТОФІТІЯ ТУЛУБА

Дерматофітія тулуба — поверхнева грибкова інфекція шкіри (за винятком локалізації на кистях, стопах, скальпі, обличчі та промежині). Найчастіші збудники належать до родів Trichophyton, Microsporum

та
Epidermophyton
. У США найчастіше виявляють
Trichophyton rubrum, Trichophyton tonsurans, Trichophyton mentagrophytes
та
Microsporum canis
. Усі дерматофіти є аеробами та здатні засвоювати кератин, завдяки чому можуть проникати у зроговілі шари шкіри.

Люди інфікуються збудниками дерматофітії через тісний контакт з інфікованими особами, тваринами або землею. Іноді трапляється самозараження через інфіковані нігті, скальп або стопи. Пік захворюваності спостерігається в постпубертатному віці, хоча трапляються пацієнти і доюнацького віку. Представники обох статей хворіють з однаковою частотою. Основні фактори ризику — особливості клімату та звичок людей. Грибковим інфекціям сприяє тепле вологе середовище (громадські душові, басейни) та користування чужими рушниками, одягом та предметами туалету. Тривале застосування системних кортикостероїдів підвищує ризик появи таких грибкових інфекцій.

У пацієнтів на шкірі виявляють чітко демарковані, еритематозні бляшки або папули, які з часом можуть поступово збільшуватися. На їх країх відбувається активний процес ураження, вони можуть бути трохи піднятими або покритими лусочками (рис. 1).

Рис. 1.

Чітко демарковані, еритематозні бляшки з піднятими краями, покритими лусочками, при дер­мато­фітії тулуба.

Обстеження за допомогою розчину KOH

Для встановлення діагнозу необхідно мікроскопічно виявити грибок у препараті, обробленому розчином KOH. Лезом скальпеля легенько (щоб не викликати кровотечі та болю) злущують лусочки з активного краю елементу. Їх переносять на предметне скельце і накривають накривним скельцем. Додають краплю 10–15% розчину KOH з димексидом або без нього. Після цього скельце обережно нагрівають (препарати з димексидом не потребують нагрівання). Надмірне нагрівання або кип’ятіння зразка призведе до кристалізації KOH, зумовлюючи артефакти.

Спочатку зразок обстежують при малому збільшенні мікроскопа. Під дією KOH та нагрівання клітинна мембрана кератиноцитів розчиняється, завдяки чому можна легко побачити довгі, прямі або хвилясті гіфи грибка. Ці структури також можуть розгалужуватися, вони однакового діаметра. Якщо повторне обстеження за допомогою розчину KOH дає негативні результати, а в пацієнта клінічно підозрюють дерматофітну інфекцію, необхідно взяти посів (результат можна очікувати через 2–4 тижні).

Лікування дерматофітії тулуба

Хоча лікування дерматофітії тулуба за допомогою численних місцевих та системних протигрибкових препаратів відносно просте, слід уникати повторного інфікування. Після лікування слід уникати контакту з інфікованими людьми, тваринами або землею. При локалізованих ураженнях спочатку краще спробувати місцеве лікування топічними імідазолами (клотримазол та міконазол) або алиламінами (нафтифін, тербунафін чи бутенафін).

Системні протигрибкові препарати (гризеофульвін, тербінафін або ітраконазол) показані при кільцеподібному лишаю, резистентному до місцевого лікування, або при його непереносимості; важкому перебігу або масивному ураженні; хронічній інфекції; первинному або вторинному імунодефіциті; ураженні дерматофітозом ділянок шкіри з гіперкератозом (долоні та ступні). Хоча кетоконазол також ефективний, для нього характерні потенційно небезпечні побічні прояви: ушкодження печінки та пригнічення обміну стеринів. Тривалість звичайного курсу оральної терапії становить 2 тижні. На жаль, системні протигрибкові препарати дорогі та можуть взаємодіяти з іншими ліками.

РОЖЕВИЙ ЛИШАЙ

Рожевий лишай — поширена самообмежена псоріазоморфна висипка, яка може нагадувати дерматофітію тулуба. Хоч його етіологія достеменно не відома, сучасні дані вказують на те, що це може бути вірусна екзантема. Рожевий лишай звичайно трапляється у хворих віком 20–40 років, пік захворюваності спостерігається в підлітків та дорослих молодого віку. Жінки хворіють частіше, характерна сезонність навесні та влітку.

Хоча більшість елементів висипки у хворих з рожевим лишаєм представлені макулами, папулами та бляшками, первинне вогнище (“материнська бляшка”) може мати вигляд кільцеподібного ураження шкіри з гіперемійованими, трохи піднятими краями, дрібними лусочками та просвітленням у центрі (рис. 2). Первинне вогнище звичайно представлене однією макулою овальної форми на тулубі діаметром 2–10 см. Хоча більшість пацієнтів, за винятком тих, які мають висипку, є безсимптомними, у 5% випадків перед появою первинного вогнища виникає біль голови, нездужання, артальгії, дрощі, блювання, діарея та нервозність. Протягом 7–14 днів з’являється висипка, яка нагадує первинне вогнище: невеликі овальні макули жовтувато-бурого кольору з “комірцевими” лусочками на периферії. Ці елементи розміщені звичайно симетрично з обох сторін, можуть локалізуватися на будь-якій ділянці тіла, особливо на шиї, тулубі та проксимальній ділянці кінцівок. Оскільки висипка розташовуються уздовж ліній Лангера на шкірі, вона має характерний вигляд “новорічної ялинки”.

Рис. 2.

Жовтувато-бурі плями з дрібними лусочками по краях у хворих з рожевим лишаєм.

Ефективного лікування рожевого лишаю немає, тільки хворі з вираженим свербежем отримують полегшення від місцевого застосування кортикостероїдів та оральних антигістамінних засобів. У важкиж випадках показане лікування ультрафіолетовим світлом типу А чи В або системними кортикостероїдами. Протягом 6–8 тижнів можливе спонтанне зникнення висипки, у цей час продовжують появлятися нові елементи висипки, тоді як старі поступово зникають. Менш як 3% хворих страждають від рецидивів. У пацієнтів з рожевим лишаєм слід виключити сифіліс, оскільки при цих захворюваннях висипка подібна.

КІЛЬЦЕПОДІБНА ГРАНУЛЬОМА

Кільцеподібна гранульома — ідіопатичне самообмежене шкірне захворювання з доброякісним перебігом, яке часто трапляється в дітей та дорослих і характеризується появою гладких кільцеподібних бляшок та папул кольору шкіри. Висипка звичайно з’являється на руках, стопах, зап’ястях та щиколотках, хоча може виникати на будь-якій ділянці тіла. Хоча захворювання в основному перебігає безсимптомно, деякі хворі можуть скаржитися на легкий свербіж. Кільцеподібна гранульома частіше трапляється в жінок, у більшості пацієнтів хвороба розвивається до 40-річного віку.

Кільцеподібну гранульому розділяють на локалізовану, генералізовану, перфоративну, підшкірну та актинічну (на шкірі, на яку падають сонячні промені).

Найбільш поширеною клінічною формою є локалізована

кільцеподібна гранульома, яка трапляється приблизно в 75% випадків. У пацієнтів звичайно виявляють одну або кілька еритематозних або кольору шкіри папул, які можуть розміщуватися ізольовано одна від одної або зливатися у бляшки (рис. 3). Елементи висипки мають гладкі, припідняті краї, їх діаметр становить 1–5 см. Найчастіше уражаються ноги, а долоні, скальп та ступні залишаються інтактними. На відміну від дерматофітії тулуба, елементи висипки при кільцеподібній гранульомі не супроводжуються злущенням шкіри, появою везикул чи пустул. Приблизно в половини пацієнтів з локалізованою кільцеподібною гранульомою протягом двох років настає спонтанне одужання.

Рис. 3.

Бляшки з трохи піднятими гіперемованими краями без злущення у хворих з кільцеподібною гра­ну­льо­мою.

При генералізованій

формі висипка більш поширена, спостерігається 10 або більше елементів. При цій формі спонтанне одужання менш імовірне порівняно з локалізованою формою, настання ремісії через менш як 3–4 роки також сумнівне.

Перфоративна

кільцеподібна гранульома характеризується дрібними папулами з подібним на пупок втягненням у центрі, які переважно локалізуються на кистях та пальцях. При
підшкірній
КГ виникають великі вузли кольору шкіри, які можуть розміщуватися в нижніх шарах дерми або підшкірній жировій клітковині.

Хоч етіологія КГ достеменно не відома, вважають, що захворювання зумовлюється васкулітом, травмою, активацією моноцитів або реакцією сповільненої гіперчутливості IV типу.

Діагноз базується на клініці. Лабораторні тести малоінформативні, проте у хворих з генералізованою КГ частіше трапляється порушення толерантності до глюкози.

Оскільки КГ — самообмежене та звичайно безсимптомне захворювання, лікування не потрібне. У хворих з симптоматичним перебігом та в осіб, занепокоєних косметичним дефектом, можна спробувати такі методи лікування: ін’єкції кортикостероїдів у місця уражень, місцеві кортикостероїди, електрозневоднення, кріотерапію, лікування ультрафіолетом та системними препаратами, такими як дапсон, колхіцин або делагіл. Хоч у деяких пацієнтів завдяки цим засобам симптоматика зменшується, жоден з них не має помітної переваги над іншими і не забезпечує одужання. Враховуючи варіабельність перебігу хвороби, про ефективність методів лікування судити важко.

САРКОЇДОЗ

Саркоїдоз — ідіопатичне полісистемне захворювання, яке характеризується розвитком постійних гранульом практично в кожній системі органів тіла, найчастіше в легенях, шкірі, печінці, селезінці, очах, слинних залозах та лімфовузлах (особливо в середостінні). Хоча саркоїдоз трапляється в будь-якому віці, найвищий ризик у дорослих молодого віку (20–40 років).

Перебіг хвороби різноманітний: від безсимптомного до блискавичного. Типові зміни на шкірі — інфільтровані папули та бляшки, підшкірні вузли та інфільтрація старих рубців — можуть з’являтися і зникати з часом. Найчастіші форми ураження — папули бурого або багряного кольору діаметром 1–3 см з мінімальними змінами епідермісу на обличчі, особливо біля орбіт та носогубних складок, і навіть на слизових. Ураження великого розміру можуть зливатися, маючи вигляд кільцеподібних уражень шкіри або бляшок (рис. 4).

Рис. 4.

Ущільнені гіперемовані бляшки при саркоїдозі.

Діагноз базується на клініці, результатах гістологічного і рентгенологічного обстеження. Двостороння лімфаденопатія коренів легенів практично патогномонічна для саркоїдозу. У разі підозри на саркоїдоз важливо провести обстеження для виявлення уражень шкіри, з яких можна легко взяти біопсію, не застосовуючи інвазивніші діагностичні процедури. У 85–90% хворих гістологічне підтвердження діагнозу також можна отримати за допомогою змивів з бронхоальвеолярного дерева та трансбронхіальної біопсії легень.

Хоча саркоїдоз — невиліковне захворювання, його симптоматику можна ефективно полегшити за допомогою системних кортикостероїдів. Показання до лікування: задишка, кашель та дисемінований інвалідизуючий перебіг хвороби. Хворим, які резистентні до кортикостероїдів або не переносять їх, призначають гідроксиделагіл, делагіл, метотрексат або талідомід. При локалізованому шкірному ураженні кортикостероїди можна застосовувати місцево або вводити у вогнища ураження.

ЛЕПРА

У США більшість випадків лепри трапляється в осіб, які проживали за кордоном, зокрема в Азії, Африці та Латинській Америці. Хворобу викликають кислотостійкі бактерії Mycobacterium leprae

, які передаються від людини людині повітряно-краплинним шляхом. Ризик передачі збудника через побутові контакти низький. Хоча діти більш сприйнятливі до лепри, ніж дорослі, 95% людей мають імунітет до лепри. Інкубаційний період триває 3–20 років.

M. leprae

найкраще росте при температурі 35,6°C, тому збудник має тропізм до холодніших ділянок тіла: шкіри, периферійних нервів та очей, залишаючи інтактними промежину, аксилярні складки та волосисту ділянку голови. Клінічна картина буває різноманітною залежно від реакції організму господаря на інфекцію. У пацієнтів з туберкулоїдною формою лепри завдяки добре функціонуючій клітинній ланці імунітету з’являється декілька макул або бляшок еритематозного або фіолетового кольору з чіткою демаркаційною лінією (рис. 5). В осіб з темним кольором шкіри ці елементи бувають гіпопігментованими. Висипка може супроводжуватися злущенням шкіри, алопецією і, що найважливіше, — анестезією. Нерви, інфільтровані бактеріями, ушкоджуються запальними клітинами, унаслідок чого порушується їхня сенсорна та моторна функція і вони стають помітними при пальпації. У пацієнтів з лепроматозною формою лепри наявний дефект клітинної ланки імунітету, у них виникають двосторонні симетричні макули та папули значної площі, які можуть зливатися або перетворюватися на вузли. У цих хворих наявна велика кількість бактерій.

Рис. 5.

Бляшка з краями, які можуть бути покритими лусочками, у хворих на лепру.

Клінічний діагноз базується на анамнезі та даних гістологічного дослідження. За наявності будь-якого сухого, з відсутністю волосся та з гіпоестезією ураження шкіри слід негайно запідозрити лепру, особливо якщо поряд пальпується периферійний нерв. При туберкульозній лепрі в біоптаті виявляють епітеліоїдні гранульоми з надлишком периферійних лімфоцитів, а при лепроматозній — велику кількість макрофагів з пінистою цитоплазмою. При підозрі на лепру слід провести спеціальне фарбування мазка за методом Файта, оскільки при фарбуванні за Ціль-Нільсеном бактерії можуть втратити свою кислотостійкість. У хворих з туберкулоїдною лепрою, на відміну від лепроматозної форми, наявна тільки невелика кількість збудників.

Типове лікування дапсоном та рифампіцином у хворих з туберкулоїдною лепрою триває 3–5 років, а при лепроматозній — пожиттєво.

КРОПИВНИЦЯ

Кропивниця характеризується сверблячими, чітко окресленими еритематозними міхурами з еритематозними, трохи піднятими краями і просвітленням у центрі (рис. 6). Унаслідок виділення гістаміну та інших медіаторів підвищується проникність судинної стінки, спричиняючи масивний набряк поверхневих шарів дерми.

Рис. 6.

Еритематозні міхурі з просвітленням у центрі та відсутністю злущення при кропивниці.

Залежно від етіології розрізняють алергічну, фізичну та ідіопатичну кропивницю. Алергічну кропивницю викликають пилок, їжа, ліки, грибки, плісень, Hymenoptera venom

та паразити (реакція негайної гіперчутливості I типу), вона також виникає як реакція на трансфузію та при сироватковій хворобі (внаслідок гіперчутливості відповідно ІІ та ІІІ типу з активацією системи комплементу).

До фізичної кропивниці зараховують кропивницю від натискування (виникає через носіння вузького одягу, на ступнях, при перенесенні важкого вантажу), холодову (звичайно трапляється на кистях, вухах, носі та холодніших ділянках тіла з підшкірною жировою клітковиною, наприклад, на латеральних поверхнях стегон у жінок), холінергічну (її спричиняє гарячка, гаряча ванна або фізичне навантаження), сонячну та дерматографічну. У більшості випадків специфічна етіологія залишається невідомою.

При кропивниці висипка звичайно триває від 90 хвилин до 24 годин. Міхурі при кропивниці значно зменшуються під дією найбільш потужних антигістамінних препаратів, але, як правило, цілком не зникають, вказуючи на те, що гістамін не є єдиним медіатором алергічної реакції. Висипання, які утримуються довше ніж 24 години, можуть вказувати на уртикарний васкуліт. Уртикарний васкуліт фактично не є кропивницею, а лейкоцитогенним васкулітом, який клінічно може нагадувати кропивницю, за винятком того, що ураження можуть утримуватися до 3–5 днів. У таких пацієнтів необхідне гістологічне підтвердження васкуліту за допомогою біопсії шкіри.

ПІДГОСТРИЙ ШКІРНИЙ ЧЕРВОНИЙ ВОВЧАК (ПШЧВ)

Підгострий шкірний червоний вовчак (ПШЧВ) проявляється кільцеподібною (рис. 7) або псоріазоморфною висипкою. Важливою рисою ПШЧВ є чутливість до світла, тому висипка звичайно розміщена на відкритих поверхнях шкіри. Половина пацієнтів відповідає чотирьом або більше критеріям системного червоного вовчаку (СЧВ) Американської ревматологічної асоціації. У хворих з СЧВ звичайно виявляють артральгії або артрит, невисоку гарячку, нездужання або міальгії. Перебіг системного захворювання легкий або середньої важкості, нирки уражуються рідко.

Рис. 7.

Підгострий шкірний червоний вовчак. Кільцеподібні еритематозні бляшки мають просвітлення в центрі, часто при поєднанні зі злущенням нагадують кільцеподібний псоріаз.

У 63% хворих з ПШЧВ виявляють антитіла до антигену Ro/антигену синдрому Шенгрена (SSA/Ro), у 5–10% таких пацієнтів наявний синдром Шенгрена. Встановлено, що антигени SSA/Ro, наявні в ядрі та цитоплазмі, під впливом ультрафіолетового світла типу В переміщуються на поверхню кератиноцитів. Антитіла anti-SSA/Ro сироватки крові можуть приєднуватися до відповідних антигенів, які з’являються на мембрані кератиноцита під впливом ультрафіолету, викликаючи ураження шкіри через цитотоксичний механізм.

КІЛЬЦЕПОДІБНА ВІДЦЕНТРОВА ЕРИТЕМА

Кільцеподібна відцентрова еритема (КВЕ) характеризується неущільненими кільцеподібними плямами із злущенням у межах еритематозних країв. Гістологічно периваскулярні лімфоцитарні інфільтрати групуються в дермі, нагадуючи картину “плаща та рукава”, із супутнім набряком сосочків, міжклітинним набряком та паракератозом. Кільцеподібні ураження найчастіше виникають на тулубі, сідницях, стегнах та гомілках, тоді як кисті, стопи та обличчя залишаються інтактними. Захворювання має тенденцію до рецидивування, загальна симптоматика трапляється рідко. Етіологія та патогенез невідомі.

Діагноз базується на клініко-морфологічних критеріях. Перебіг хвороби буває різним, оскільки КВЕ може тривати від кількох тижнів до 30 років, хоча більшість випадків — приблизно 9 місяців.

У більшості випадків лікування не потрібне, проте необхідне лікування первинного захворювання (якщо воно відоме). Для симптоматичного полегшення свербежу можна застосовувати місцеві або системні кортикостероїди чи антигістамінні препарати.

ІНШІ КІЛЬЦЕПОДІБНІ УРАЖЕННЯ ШКІРИ

Хронічна мігруюча еритема

— шкірний прояв хвороби Лайма. На будь-якій ділянці шкіри можуть з’явитися одна або більше великих еритематозних плям, які поширюються відцентрово, іноді із просвітленням у центрі, утворюючи кільцеподібні плями.

Поліморфна ексудативна еритема

— реакція, опосередкована клітинною ланкою імунітету, часто пов’язана із герпетичною інфекцією. Характерне ураження шкіри долонь, ступнів, ліктів та колін папулами або бляшками, які поширюються з еритематозними краями, тоді як центр тьмяніє або з’являється некроз, зумовлюючи “мішенеподібне” ураження.

Псоріаз

найчастіше супроводжується еритематозними бляшками, дифузно покритими товстими білими лусочками, проте може проявлятися кільцеподібними ураженнями з лусочками тільки по краях (рис. 8).

Рис. 8.

Псоріаз. Бляшки можуть бути покритими лусочками тільки по краях.

Монетоподібна екзема

часто пов’язана з сухістю шкіри, часто трапляється на гомілках. Наявні монетоподібні папули та бляшки з міхурцями, які можуть поширюватися з утворенням просвітлення в центрі, набуваючи кільцеподібного вигляду.

Підготував Богдан Борис

Рекомендации

1. Рапини, Рональд П .; Болонья, Жан Л .; Йориццо, Джозеф Л. (2007). Дерматология: 2-томный набор
   . Сент-Луис: Мосби. ISBN 978-1-4160-2999-1 .
2. Рапини, Рональд П .; Болонья, Жан Л .; Йориццо, Джозеф Л. (2007). Дерматология: 2-томный набор
   . Сент-Луис: Мосби. п. 277. ISBN 978-1-4160-2999-1 .
3. синд / 488
   в Кто это назвал?
4. Дж. Дарье. Центрифуги с кольцевым течением (érythème papulo-circineé migrateuse et chronique) и аналогами quelques éruptions. Анналы дерматологии и сифилографии, Париж, 1916-1917, 5: 57-58.
5. Бресслер Г.С., Джонс Р. Э. (май 1981 г.). «Кольцевидная эритема центробежная». Варенье. Акад. Дерматол
   .
   4
   (5): 597–602. Дои:10.1016 / S0190-9622 (81) 70063-X. PMID 7240469.
6. Аль-Хаммади А., Асаи Й., Патт М.Л., Сассвилл Д. (апрель 2007 г.). «Кольцевидная эритема центрифуги вторичная после лечения финастеридом». J Drugs Dermatol
   .
   6
   (4): 460–3. PMID 17668547.
7. Вейерс В., Диас-Каскахо С., Вейерс И. (декабрь 2003 г.). «Кольцевидная эритема центрифуги: результаты клинико-патологического исследования 73 пациентов». Am J Dermatopathol
   .
   25
   (6): 451–62. Дои:10.1097/00000372-200312000-00001. PMID 14631185.
8. Enta T (ноябрь 1996 г.). «Дермаказа. Кольцевидная эритема центрифугная». Кан Фам Врач
   .
   42
   : 2148, 2151. ЧВК 2146938. PMID 8939316.

Кольцевидная гранулема

Кольцевидная гранулема – это хроническое доброкачественное заболевание кожи, клинически проявляющееся кольцевидно расположенными папулами (узелками), а патоморфологически – гранулематозным воспалением.

Этиология и эпидемиология. Причина заболевания неизвестна, при этом определенная роль отводится хронической инфекции (туберкулез, ревматизм, хронические инфекции респираторной системы), саркоидозу, эндокринным нарушениям, сахарному диабету (чаще при генерализованной форме заболевания), длительному приему лекарственных средств (витамин D). Иногда обнаруживают связь с аутоиммунным тиреоидитом. Провоцирующую роль в возникновении кольцевидной гранулемы может играть травма. Описана ассоциация кольцевидной гранулемы с проведением туберкулиновой кожной пробы и вакцинацией БЦЖ. Вирусные инфекции (ВИЧ-инфекция, вирус Эпштейна-Барр, вирус простого герпеса и вирус ветряной оспы) также могут способствовать развитию заболевания. Кольцевидная гранулема, ассоциированная с иммунодефицитом (ВИЧ-инфекция, состояние после трансплантации печени), чаще бывает генерализованной. Заболеваемость кольцевидной гранулемой оценивается в 0,1–0,4% от общего количества пациентов с дерматологической патологий. Чаще всего встречается у детей школьного возраста и молодых людей, хотя может наблюдаться и у взрослых. У женщин встречается в 2 раза чаще, чем у мужчин.

Клинические проявления. Мелкие плотные узелки, слегка возвышающиеся над уровнем кожи группируются в кольца или полукольца разной величины, чаще в виде множественных фигур. Центральная часть колец несколько западает. Элементы имеют цвет нормальной кожи, иногда с бледно-розовым, серовато-красным оттенком. Преимущественная локализация — тыльная поверхность кистей и стоп, часто около суставов. У детей нередко наблюдается атипичная локализация — на лице, туловище, ягодицах. Очаги поражения могут быть как единичными, так и множественными. В некоторых случаях кожный процесс может носить распространенный и генерализованный характер. Кольцевидная гранулема обычно не имеет чешуек (шелушения) на поверхности и субъективно не беспокоит.

Кольцевидная гранулема может проявляться в виде подкожных очагов (чаще встречается у детей), представляющих собой плотные узлы, безболезненные при пальпации. Типичная локализация — передняя поверхность голеней, пальцы кистей и волосистая часть головы. Кожа над узлами не изменена.

Диагностика. Диагноз кольцевидной гранулемы обычно устанавливается на основании данных клинической картины, но может быть подтвержден при биопсии кожи.

Лечение. Обычно используют сильнодействующие топические (местные) кортикостероиды, препараты такролимуса. Иногда лечение не требуется, может наблюдаться спонтанный регресс высыпаний. У больных с более распространенными или беспокоящими высыпаниями можно ускорить регресс путем наружного применения активных местнодействующих кортикостероидов под окклюзионную повязку на ночь. Есть сообщения об успешности использования ПУВА-терапии (терапия псораленом с облучением ультрафиолетом А), изотретиноина, дапсона и циклоспорина в лечении распространенного заболевания. В публикациях последних лет появились указания на эффективность ингибиторов ФНО-альфа (например, инфликсимаба, адалимумаба), импульсного и эксимерного лазеров и фракционного фототермолиза при лечении диссеминированных и резистентных высыпаний.

Поставить правильный диагноз, определить необходимый объем обследования, а также назначить адекватную терапию при кожных заболеваниях, Вам помогут специалисты СПб ГБУЗ КВД №4.

Колова И.С.

Симптоматика в начале болезни

ВАЖНО ЗНАТЬ!
Сначала показанная на фото пятая болезнь инфекционная эритема (пятая, потому что имеет соответствующий порядковый номер в международном описании распространенных вирусных экзантем), проявляется чуть приподнятым над поверхностью кожи красным округлым пятном. При нажатии пятно на доли секунды светлеет или исчезает.